27 травня біля Братської могили « Жертв фашизму», де було розстріляно понад 2000 єврейського населення, відбулася година пам'яті, на якому були присутні: голова Вороновицької ТГ та працівники культури.
Директор КЗ "Публічна бібліотека Вороновицької селищної ради"
Оксана Юрченко розповіла історію розстрілу євреїв у Вороновиці.
Події, які ми сьогодні скорботно згадуємо, сталися 79 років тому. Тут і
досі стогне земля, плаче небо, і тремтять дерева. 27 травня 1942 року біля
Степанівського цукрозаводу було розстріляно 270 єврей.
...Вороновиця. Селище окуповано нацистами 21 липня 1941 р. За німецькими
даними у серпні 1941 р. в селищі було зареєстровано понад тисячу євреїв. Після
включення Вороновиці в гебіт Немирів в містечко зігнали євреїв з навколишніх
сіл.
Все частіше у Вороновиці з'являлися чутки про розстріл єврейського
населення.
Ранком місцеві поліцаї, гестапівці які прибули із Вінниці оточили центр
містечка. Всім євреям було наказано взяти із собою цінності, речі і зібратися
на центральній вулиці.
Більшість зібралися. Командував зборами начальник районної поліції Танас
Бойко, який потім утік із німцями, комендант Вороновиці - гестаповець Лоренс,
начальник районної управи - Кузюк.
Поліція і німці розпочали обшук єврейських будинків, горищ, льохів. В двох
будинках знайшли двох жінок з дітьми. Їх били і пригнали до натовпу. Усіх
зігнали в приміщення костелу. Молодих жінок та дівчат проводили через великий
зал костелу до прибічних прибудов. Їх гвалтували. Спочатку німці, а потім
віддавали поліцаям.
Ранком, наступного ранку всіх вивели з костелу на вулицю і повели шосейною
дорогою у напрямку Степанівського цукрозаводу. Змучені за ніч люди ледь йшли.
Деякі чоловіки-євреї несли на руках змучених отою страшною люттю дівчат. Літні
люди молилися, просили у Бога захисту.
Розстріл мав систему, мав німецький порядок. Брали по 20-30 чоловік,
ставили біля ями і вбивали. Немовлят не розстрілювали, їх кидали в яму живими,
на них патронів не витрачали, а матерів заставляли дивитися, як вбивають їхніх
дітей.
Крик і плач, молитви і стогін було чути далеко до місця розстрілу. Після
розстрілу поліцаї засипали яму землею. Одяг убитих завантажували у машину і
їхали у центр містечка.
Через декілька годин жителі заводського селища бачили, як ще довго над
вбитими рухалася земля рясно полита кров'ю.
А в цей день, і в наступний на центральній площі у Вороновиці поліція
влаштовувала розпродаж речей . Антикваріат, цінні речі забирали німці...
Загалом, у Вороновиці були знищенні євреї не тільки Вороновиці, але і євреї
навколишніх сіл.
12 листопада 1941 р. нацисти розстріляли 630 євреїв;
3 грудня 1941 р — 380 євреїв;
27 травня 1942 р. — 270 євреїв.
У 1942-1943 рр. у селищі знаходився єврейський трудовий табір, в'язні якого
(в основному, євреї з румунської зони окупації - 500 євреїв) використовувалися
на ремонті і будівництві дороги Вінницької ділянки 4-ї Берлінської автостради
(Вінниця-Таганрог). У вересні 1942 р. в Вороновицькому трудовому таборі було
вбито старих і дітей.
На хуторі Дальнім неподалік МТС (машино-тракторної станції) 30 січня 1943
року було розстріляно 280 євреїв. 24 травні 1943 року трудовий табір був
ліквідований шляхом розстрілу біля Степанівського цукрозаводу 270 євреїв, які
залишились.
Багато питань з'являлося , чому євреї не боролися за свою свободу, чому
вони не чинили опір? Духовний опір виявлявся в прагненні вижити, зберегти своїх
дітей, культуру і національну самобутність. Для цього таємно вели щоденники,
переписували книги, за колючим дротом не забували про виховання дітей,
намагаючись зберегти для майбутніх поколінь свідоцтва про страждання жертв, про
злочини нацистів, місцевих фашистів та зрадників.
Нехай навічно збережеться пам’ять про страждання і катування вбитих дітей,
жінок, старих, а світла пам’ять замучених, буде грізною пересторогою, нехай
попіл спалених стукає в серцях живих та закликає до братерства людей і народів.
